Демографічна стійкість та економічне зростання: питання теорії і методології

Анотація

Постановка проблеми. Зміни чисельності та структури населення через природний та механічний рух визначають масштаби національного виробництва. Характер зазначених взаємозалежностей потребує вивчення з огляду на необхід­ність поліпшення системи публічного адміністрування та підвищення рівня добро­буту. Формування національної макроекономічної стратегії вимагає інтродукції категорії демографічної стійкості як основи забезпечення ендогенного зростання.
Метою статті є аналіз, систематизація та розвиток теоретико-методо­логічних підходів до визначення категорії демографічної стійкості та окреслення її ролі у акселерації процесів економічного зростання в умовах глобалізації.
Матеріали та методи. Теоретико-методологічною базою дослідження є наукові праці зарубіжних та вітчизняних вчених з обраної проблематики. Багатоаспектний характер об’єкта і предмета вивчення зумовив інтродукцію системи методів та підходів, що дозволило забезпечити концептуальну єдність дослідження. Застосо­вано діалектичний, системний та структурний підходи, методи аналізу і синтезу, порівняння, узагальнення, наукової абстракції.
Результати дослідження. Емпіричний досвід доводить, що на зміну обсягу ВВП чинить вплив множина природних (загальна чисельність та щільність насе­лення, частка економічно активного населення у загальній структурі, рівні народжу­ваності та смертності, середня очікувана тривалість життя тощо) та механічних (характер і динаміка міграції, рівень кваліфікації мігрантів тощо) факторів. Досяг­нення стійкого і прогнозованого стану соціального середовища та інтеграція демографічних змінних до моделі виробничої функції має підвищити результа­тивність національного виробництва.
Висновки. Демографічна стійкість – це здатність суспільства автоматично підтримувати та (із застосуванням імпліцитних компенсаторів) відновлювати власну структуру в контексті соціальних страт за низкою значимих параметрів, зокрема щодо рівня економічної активності, а також освітньо-професійної та компетент­нісної підготовки, на основі чого оптимізуються пропорції продукування інтелек­туального і фізичного капіталу, забезпечується інтенсифікація та неперервність виробництва, підвищується рівень добробуту. Для досягнення зазначеного стану необхідна координація заходів соціальної, фіскальної, міграційної, культурної політики.