Криза як детермінанта розвитку організації

Анотація

Постановка проблеми. Під час оцінювання кризових явищ і процесів у контексті аналізу проблем функціонування та розвитку організації домінують концептуальні підходи до ідентифікації економічної кризи як негативного та руйнівного процесу. Хоча економічна криза оцінюється як час небезпеки у функціонуванні організації, вона також може бути поворотним моментом у стратегічному розвитку. Тому в процесі управ­ління змінами в динамічному організаційному середовищі необхідно враховувати не тільки різні загрози, але і можливості кризового стану організації. У зв’язку з цим необхідно проаналізувати нові концепції та методи контролю за термінами стратегічного ризику, переосмисливши концептуальні підходи до управління змінами в організації в умовах невизначеності, що є необхідним унаслідок зростаючих загроз та непередбачуваності подій в організаційному середовищі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що попри достатній рівень забезпеченості необхідними моделями, методами, техніками та інструментами антикризового менеджменту, використання яких дає змогу нейтралізувати негативні прояви кризових явищ і процесів, залишаються недостатньо розробленими науково-методичні аспекти освоєння кризи в кон­тексті організації революційних змін і досягнення вищої ефективності управ­ління організацією.
Мета статті – проаналізувати методологічні підходи до ідентифі­кації кризи, що визначається як природний життєвий цикл організації.
Матеріали та методи. Дослідження проведено з використанням ме­тодів концептуального узагальнення, порівняння, аналізу та синтезу, а також графічного методу, за яким детермінізовано кризу в контексті розвитку організації.
Результати дослідження. Якість управління обумовлює кризові явища в організації, які призводять до падіння економічної активності і зменшення конку­рентоспроможності. Неоднозначне визначення етапу життєвого циклу, на якому перебуває організація, є важливою проблемою для управлінців. Здебіль­шого це пов’язано з неточним визначенням окремих фаз, а також можли­вістю виникнення певних проблем в організації, характерних для різних етапів її життєвого циклу. Тому цю проблему слід розглядати цілісно, узагальнюючи деякі процеси. Хибна управлінська реакція на кризу ще більше ослаблює організацію, посилюючи кризу, хоча за умови використання певних правил управління, що дають змогу побороти кризу, остання може бути використана як шанс для оновлення і розвитку підприємства, покра­щання його конкурентоспроможності.
Аналіз причин криз в організації за категоріями невизначеності та ризику, які стосуються взаємопов’язаних фаз стратегічного управління – думки і дії, доводить, що під управлінням ризиками слід розуміти дії, спрямо­вані не тільки на їх обмеження, а й усвідомлену максимізацію можливих вигод. Проблемою залишається можливість вимірювання ризику економічної діяльності з тим, щоб виявити великі або незначні, прийнятні або неприй­нятні ризики, які є неодмінною складовою функціонування організації в ринковій економіці за наявності різних джерел і причин їх виникнення, диференційованості умов протікання й отримуваних наслідків, що вимагає застосування різноманітних запобіжних заходів з виконання антикризових дій.
Організація функціонує в певному середовищі, в певний час. Криза проходить через різні етапи життєвого циклу організації. Тому, розгля­даючи кризу організації як природний і неминучий процес, слід враховувати фазу його життєвого циклу. Це один з елементів, які дають змогу органі­зації підготуватися до надзвичайної ситуації та вжити належних заходів для мінімізації втрат.
Кризи переживають різні етапи життя разом з організацією, однак, тільки продумане та належним чином координоване управління організацією надає можливість плавного переходу через "революцію" кризи. Спроби перед­бачити можливі ускладнення дозволяють краще підготуватися до кризи та мінімізувати ризик її виникнення. Точне діагностування причин кризових ситуацій вимагає вміння відрізняти симптоми від причин, виділяючи кризові сигнали із внутрішнього та зовнішнього середовищ. Симптом – це тільки показник, а не причина негативного явища, яка є складною для визначення, неоче­видною і завуальованою через впливи інших чинників, якими можуть бути неправильно визначена система цінностей організації, невідповідна місія, невластиві компетенції керівних кадрів тощо.
Висновки. На відміну від існуючих публікацій, розглядаються проблеми детермінації кризових процесів в організації, які найчастіше є наслідком помилок в управлінні змінами через хибну інтерпретацію сигналів поперед­ження, в зв’язку з чим стають точкою зламу функціонування, причиною падіння і викликом для керів­ництва в пошуку шансів для їх ліквідації.
Найпоширенішою внутрішньою причиною кризи в організації є відсут­ність балансу між цілями та ресурсами організації. Помилкове сприйняття зовнішнього середовища та місця організації в системі ринкових координат призводить до розбалансування системи управління в рамках сформульо­ваних цілей та зовнішніх можливостей їх реалізації (конкурентна боротьба, конкурентні переваги конкурентів).
Чинниками, які ускладнюють кризові явища, і ситуації, що виникають у перебігу змін в організації, є використання для управління процесами змін тради­ційних методів, підходів і стилів керівництва, відсутність у керівників і персоналу організацій як теоретичних знань, так і практичного досвіду належного і ефектив­ного управління в умовах динамічних змін, вмінь прове­дення чіткого аналізу та оцінки домінантних змін, обрання і визначення дій, врахування всіх можливих обставин і умов функціонування організації і насам­перед змін, які відбуваються в її оточенні. Отже, криза як шанс для успіху вимагає умілого залучення нових знань і тріади нових стратегічних ресурсів сучасних організацій: інформації, людського та інтелектуального капіталів, креативності, в зв’язку з чим наголошено на необхід­ності зосередження на головному ресурсі – людському, адже люди – це фактор успіху змін.
Викладені концептуальні положення детермінації кризи в контексті орга­нізаційного розвитку потребують подальшого наукового дослідження в напрямі зниження рівня ризиків управління змінами в організаціях.