Концептуалізація управління архівною спадщиною в Йорданії: політика, оцифрування та публічний доступ

Анотація

Розглянуто трансформацію управління архівною справою від традиційної парадигми, орієнтованої на охорону, до інтегрованої моделі управління, з акцентом на Йорданії. Якщо історично для архівних установ  у пріоритеті були захист і збереження документальних матеріалів, то сучасні тенденції у сфері цифрових технологій, моделей управління та суспільних очікувань зумовлюють необхідність ширшого та більш стратегічного підходу. Висунуто гіпотезу, яка передбачає створення інтегрованої моделі управління ефективністю, доступністю та суспільною цінністю архівних установ. Застосовуючи якісну аналітичну методологію, дослідження спирається на міжнародно-правові рамки, рекомендації у сфері управління культурною спадщиною та архівну теорію для оцінювання концептуальної й структурної еволюції управління докумен­тальною спадщиною. Для визначення ключових відмінностей між моделями, заснованими на охороні, та моделями, орієнтованими на управління, використано порівняльно-аналітич­ний підхід  зокрема щодо узгодженості політики, стратегій цифровізації та доступ­ності архівних матеріалів для громадськості. Результати дослідження свідчать, що управління архівною справою в Йорданії знач­ною мірою залишається під впливом тради­ційних практик зберігання документів. Водно­час спостерігаються нові, проте фрагментарні ініціативи з цифровізації та обмежені меха­нізми системної взаємодії з громадськістю. Наголошено на відсутності комплексних планів управління та скоординованої національної політики цифровізації, що є критичними прогалинами у цій сфері. Обґрунтовано, що ефективне управління архівною спадщиною в Йорданії потребує інтеграції трьох взаємоза­лежних складових: стратегічного формування політики, структурованих механізмів цифро­візації та інклюзивних механізмів доступу. Узгоджуючи національні практики з міжна­родними стандартами, зокрема з програмою ЮНЕСКО "Памʼять світу" (Memory of the World Programme), Йорданія може перетво­рити свої архіви на динамічні культурні ресурси, що сприятимуть прозорості, продукуванню знань та формуванню національної ідентич­ності в цифрову епоху (UNESCO, 2015).