Інституційна трансформація моделі публічно-приватного партнерства в Україні

Анотація

Масштабні руйнування інфраструктурного капіталу та зростання потреб у його відновленні в умовах повоєнної трансформації економіки України загострили проблему обме­женості бюджетних ресурсів та зни­ження ефективності традиційних механізмів фінансу­вання проєктів. Зафіксовані у четвертій Спіль­ній швидкій оцінці завданої шкоди та потреб на відновлення (RDNA4) обсяги інвестиційних потреб істотно перевищують можливості бюджетного й донорського фінансування, що актуалізує необхідність залучення довгостро­кового приватного капіталу до процесів зеленої відбудови України. У цьому контексті визна­чальною стає інституційна трансформація моделі публічно-приватного партнерства (ППП) в Україні. Дослідження ґрунтується на припущенні, що інституційні зміни, закріплені новим Законом України "Про публічно-приватне партнерство" (2025 р.) трансформують ППП з квазіпозабюджетного інструменту фінансу­вання окремих проєктів на керований механізм довгострокового інвестування, здатний одно­часно підвищувати фіскальну стійкість дер­жави та забезпечувати залучення приватного капіталу до зелених інфраструктурних проєк­тів. Для перевірки зазначеного припущення застосовано інституційно-економічний та відтворювальний підходи, доповнені порів­няльним аналізом попередньої й оновленої нормативної моделі ППП та аналітичною інтерпретацією секторальних потреб віднов­лення на основі даних RDNA4. Отримані результати свідчать, що інституційне онов­лення ППП супроводжується зниженням тран­зак­ційних витрат, підвищенням перед­бачу­ваності розподілу ризиків, інтеграцією довгострокових зобовʼязань у систему бю­джет­ного планування та зменшенням вар­тості капіталу для інфраструктурних проєк­тів з тривалим строком окупності. У такій конфігурації ППП набуває мульти­плі­кативного потенціалу для структурної модер­нізації економіки України та реалізації цілей зеленої відбудови